Йдемо на запах

«Небіжчик повинен бути ароматним»

Перші духи з’явилися не то в Давньому Єгипті, не то в Сирії — історики розходяться в думках. У той час духами не бризкали і тим більше не обливалися — їх палили. Тому що в якості парфуму тоді використовували ароматичні смоли, які виділялися при спалюванні гілок мирти і деревини «пахучих» порід. Одяг та шкіра обкурювалися  та вбирали приємний аромат, який тримався досить довго. До речі, слово «parfum» в перекладі з латині означає «куріння», «викурювання». Стародавні люди вірили, що запашні рослини потрапили на землю прямо з небес, тому приписували їм магічні властивості. Ялівцем обкурювали будинки, щоб захистити споруди від удару блискавки. Омелу палили, щоб посилити чоловічу потенцію, гілки персика — щоб вигнати хвороби: головний біль, коросту, лихоманку … Померлих людей теж обкурювали: вважалося, що добре пахнуть небіжчики стають ближчими до богів.

«Одеколони від чуми»

У Середні століття про використання ароматів довелося забути. У ті часи плотська краса взагалі була не в пошані. За манікюр запросто можна було загриміти на вогнище, за підрум’янені щоки — у в’язницю. Духами дозволялося користуватися лише священнослужителям.

Але, на щастя, переслідування краси тривало недовго — починаючи з XV ст. мода на косметику і парфуми відроджується. У XVI ст. завдяки підтримці Катерини Медичі центром парфумерії стає французьке місто Грає, тут відкривається велика парфумерна лабораторія. Для початку грасовці взялися ароматизувати рукавички. Частково це було даниною моді, по частині — вимушеною необхідністю: на міських вулицях тоді стояв страшний сморід, і аристократи закривали носи рукавичкою, пересуваючись від карети до будинку і назад. Не ароматизовані рукавички не відсікали повністю «агресивне середовище», а рукавички, просочені мускусом, геранню, трояндою і фіалкою, справлялися із завданням прекрасно.

Налагодивши виробництво ароматних рукавичок, парфумери Граса переключилися на парфуми. Виробництво духів теж стало життєвою необхідністю: Людовик XIV вимагав від придворних, щоб вони щодня душились різними ароматами. І парфумерам довелося терміново винаходити нові парфуми.

До XVIII ст. французи стали визнаними лідерами в парфумерному мистецтві, але в 1709 р їх несподівано потіснив італієць Жан-Марі Фаріна — торговець спеціями, що жив в Кельні. З виноградного спирту і ароматичних масел йому вдалось створити ароматну рідину. Це стато сенсацією серед парфумерів: тепер вони могли не тільки комбінувати самі різні запахи, але і завдяки спиртовій основі довго зберігати їх. Своє творіння Фаріна назвав «Кельнською водою». Спочатку до «Кельнської води» поставилися як до ліків і намагалися лікувати за її допомогою чуму і віспу. Але чума перед одеколоном не відступима, і їм почали користуватися виключно в естетичних цілях. Світову популярність «Кельнська вода» набула завдяки Наполеону: імператору так сподобався запах одеколону, що він закуповував його літрами і виливав на себе по кілька бульбашок в день, не забуваючи душитися навіть під час бойових дій. Лише під час заслання на острів Святої Олени Бонапарту довелося зменшити свій парфумерний апетит: з поставками «Кельнської води» виникли перебої. Однак Наполеон не розгубився і винайшов на основі бергамоту свої власні парфуми, назвавши їх туалетною водою. Термін цей з тих пір став офіційним, а «наполеонівська вода» і донині продається у Франції. Правда, має зовсім звичайний квітковий аромат …

«ЗАПАХ ЧОЛОВІКІВ»

Чергова парфумерна революція відбулася в кінці XVIII ст., коли з’явилися перші синтетичні ароматизатори. Виробництво духів стало дешевшим, а стало бути, і більш масовим. У 1828 р. в Парижі відкрилася перша парфюмерна лавка П’єра Франсуа Паскаля Герлена, а через кілька десятків років сімейство Герлен створило ряд популярних ароматів: Jicky, Mitsouko, Shalimar. Найбільше галасу наробили духи Льоку (1889 р). Вперше за всю історію парфумерії вони були присвячені не рослині — троянді, фіалці або конвалії, а жінці. Причому жінці не абстрактній, а конкретній. У Еме Герлена була кохана — англійка Жіки. Коли він поїхав до Франції, батьки заборонили дівчині відправитися з ним. Еме, нудьгуючи без коханої, створив духи-ностатьгію, з ніжним і трохи сумним ароматом.

А в 1921 році з’явилися знамениті Chanel № 5. Багато хто думає, що їх винайшла сама Коко Шанель, але насправді вона майже не мала відношення до їх створення. Просто у мадемуазель був коханий — російський князь Дмитро Романов, який і вирішив піднести їй духи, зроблені в її честь. Парфумер створив кілька варіантів ароматів, але Шанель вибрала тільки один флакон — п’ятий за рахунком. Незабаром після цього Коко Шанель кинула Романова, але духами користувалася все життя.

30-50-ті роки XX ст. можна назвати реваншем чоловічих ароматів. До цього часу нікому з парфумерів навіть в голову не приходило ділити запахи за статевою ознакою. Одним і тим же флаконом духів користувалися і чоловіки, і жінки (жінки, звичайно, частіше). Але в 30-50-х парфумери нарешті усвідомили чоловічу дискримінацію і почали випускати парфуми виключно для сильної статі, в яких переважали ноти свіжості, шкіри і тютюну. Вони думали, що до таких-то ароматів слабка стать точно не підбереться. Наївні! Через якихось 10-20 років ідеї унісекса знову стали актуальними: жінки літали в космос і очолювали великі компанії, а хлопці відрощували довге волосся і носили сорочки в квіточку. Чоловічі аромати пом’якшилися, а жіночі стали різкішими, відповідаючи характеру їх «носіїв».

У 80-х роках минулого сторіччя весь світ божеволів по важким, амбровим ароматам: «Пуазон» і «Опіум» не встигали поставляти в магазини. «Пуазон» навіть були удостоєні двох престижних премій. Але незабаром парфумерам захотілося чогось легкого і невагомого, і вони винайшли парфуми із запахом свіжості і моря. А в останні роки актуальними стали так звані «екологічні» духи, в яких поєднуються аромати лісу, лимона, жасмину, бергамота і ананаса.

Але взагалі у світі запахів зараз немає чітких понять «модно» і «не модно». Духи Jicky, Chanel № 5 й одеколон з дивною назвою «4711», створений у XVIII ст., досі досить успішно продаються. На подіумах панує еклектика, в парфумерії — теж. Зараз популярно все: авангард і класика, стриманість і сексуальність, таємність і рішучість. Тому духів у сучасних жінок (так само, як і у чоловіків) має бути кілька — мінімум п’ять-шість, міняти які потрібно залежно від настрою. Думка про те, що духи вибирають на все життя, щоб запах «приріс» до тіла, явно застаріла.

 

У Стародавньому Єгипті майже у кожного жителя була скринька з ароматичними речовинами: мускусом, миррою, трояндою, ладаном, лепехою, корицею. Духи і притирання готувалися вручну до тих пір, поки, Клеопатра не удосконалила цей процес. За легендою, цариця створила цілу косметичну фабрику, де трави і рослини розтирали на жорнах, що заощаджує час, та й продукція виходила більш якісною. До речі, Клеопатра керувала фабрикою особисто, вдало поєднуючи обов’язки цариці з бізнесом.

 

Гречанки винайшли свій рецепт пахощів: вони прив’язували до волосся шматочки козячого жиру, просоченого екстрактом жасмину. На сонці жир плавився, стікаючи на обличчя, шию, груди. Шкіра, правда, при цьому ставала сальною і блискучою, але зате як благоухала! Чоловіки від цих ароматів танули швидше козячого жиру. А в Стародавній Русі прижився інший спосіб ароматизації: наші предки душились … «холодцем». Але не м’ясним, а водним — настоєм з перцевої м’яти, який «холодив» шкіру і надавав їй приємний запах.

«http://blog-stilista.com/idem-na-zapax.html»]Читати статтю російською мовою. Більше фото у російському варіанті статті/]

 

Добавить комментарий